Видавництво: Видавництво "Ексмо"
Категорія: Детектив
Палітурка: тверда (правда в мене палітурка таки пластик. так як формат fb2 рулить)
Серія: Цивілізація зеро
Рік: 2015
Опис:
Люди, які називають себе Іммарі, - жива пам'ять про тисячоліття існування людства. Немає племені давнішнього за них. Всі ці тисячоліття вони зберігали таємницю походження свого роду та не відкривали її нікому. І весь цей час вони шукали сліди свого древнього запеклого ворога, протистояння з яким колись ледве не знищило всіх людей на планеті, - атлантів, які раптово зникли. Але зараз пошуки добігли до завершення. А разом з ними закінчується і черговий виток людської історії - загрожуючи майбутньому небувалими катаклізмами. Тому, що те, що знайшли Іммарі - спадок атлантів, - вони хочуть використати для знищення всіх слабких та неповноцінних, які не готові до нового етапу еволюції. Залишаться жити лише ті, в кого є унікальний ген, який здатний захистити свого носія від жахливої смерті та возвеличити його над звичайними людьми, - ген Атлантиди.
От в кого не виникло б бажання прочитати цю книгу, або хоча б пролистати її після такої анотації? От і в мене воно виникло, але... але прочитавши книгу я вкотре переконався, що анотації до них пишуть люди, які самі книги не читали. Чомусь так часто виходить. Так і тут. Дуже багато невідповідностей із самою книгою.
Читається книга доволі легко. Але дещо в цій легкості і псує її - дуже прості і короткі діалоги. Можна навіть сказати, що фрази рубані. Не знаю чи є то недоліком перекладу, чи автор все таки не дуже володіє словом. Відносно останнього варіанту говорить той факт, що це його перша книга.
Сам по собі сюжет доволі лінійний. Хороші герої часто перемагають, але кількість хороших автор постійно скорочує (в мене навіть виникло питання чи Ріддл не є фанатом Мартінса), правда негативних героїв він також не дуже щадить. Є кілька флешбеків, які в цілому не псують сюжет, але в той же час і нічого особливого не розкривають про минуле героїв. Щось таке собі. Правда ближче до кінця книги в нього там багато чого змішується, але загалом переможців не буде.
Коли я починав читати цю книгу, то все через те, що на ReadRate її віднесли до наукової фантастики. Тут до детективу... ну в цілому тут є щось і від фантастики і від детектива, але не більше ніж в "Коді да Вінчі" трилеру. Взагалі третина книги не нагадувала нічого фантастичного - трішки бойовичку, трішки щось схоже на детектив. Правда фантастика себе таки проявила. Але в доволі дивному вигляді - спадку тих, кого тут називають атлантами.
Взагалі взявшись за таку доволі цікаву тему автор в ній поплив. Створюючи в своїй уяві Іммарі і атлантів він не зміг поєднати причини ненависті перших до других. І це засмучувало при читанні. Виникало відчуття якоїсь даремності прагнення знищити атлантів, які вижили в Антарктиді. О! Виживання атлантів тут взагалі окрема цікава тема - вони, панімаєш, законсервували себе в кораблі-місті оточили його захистом, який знищував все живе, що не несло в собі генів атлантів; чимось схожим на поле стазису (в поєднанні з анабіозом) - для збереження себе. Цей задум автора взагалі мені не був зрозумілим. А захист взагалі проявлявся у вигляді біологічної зброї. А спалах "іспанки" в 1918-1919 роках то була перша вдала спроба проникнення людей в корабель-місто атлантів. А ще в них були телепорти з Гібралтару до Антарктиди ). А ще в автора були певні провали в пам'яті і він періодично забув про те, що він зробив 50-100 сторінок тому.
Але не дивлячись на всі недоліки не можу сказати, що книга мені не сподобалася. Доволі непогане чтиво для тих, хто не хоче зважати на витрачений час чи просто відпочити від всього. Але всього лише один раз. Читати продовження бажання в мене не виникло. Хоча в автора вийшло ще 2 книги в цій серії. І хоча я відчуваю до автора повагу, що він зміг написати бестселер з першого разу, але в той же час мене засмучує, що для того, щоб добре продаватися не потрібно писати шедеври. Достатньо писати щось не дуже замислувате, а піпл буде хавати. Правда в мене десь аналогічна думка і про творчість Дена Брауна, але то вже дрібниці.
Ну що ж. Десь так все.
Читається книга доволі легко. Але дещо в цій легкості і псує її - дуже прості і короткі діалоги. Можна навіть сказати, що фрази рубані. Не знаю чи є то недоліком перекладу, чи автор все таки не дуже володіє словом. Відносно останнього варіанту говорить той факт, що це його перша книга.
Сам по собі сюжет доволі лінійний. Хороші герої часто перемагають, але кількість хороших автор постійно скорочує (в мене навіть виникло питання чи Ріддл не є фанатом Мартінса), правда негативних героїв він також не дуже щадить. Є кілька флешбеків, які в цілому не псують сюжет, але в той же час і нічого особливого не розкривають про минуле героїв. Щось таке собі. Правда ближче до кінця книги в нього там багато чого змішується, але загалом переможців не буде.
Коли я починав читати цю книгу, то все через те, що на ReadRate її віднесли до наукової фантастики. Тут до детективу... ну в цілому тут є щось і від фантастики і від детектива, але не більше ніж в "Коді да Вінчі" трилеру. Взагалі третина книги не нагадувала нічого фантастичного - трішки бойовичку, трішки щось схоже на детектив. Правда фантастика себе таки проявила. Але в доволі дивному вигляді - спадку тих, кого тут називають атлантами.
Взагалі взявшись за таку доволі цікаву тему автор в ній поплив. Створюючи в своїй уяві Іммарі і атлантів він не зміг поєднати причини ненависті перших до других. І це засмучувало при читанні. Виникало відчуття якоїсь даремності прагнення знищити атлантів, які вижили в Антарктиді. О! Виживання атлантів тут взагалі окрема цікава тема - вони, панімаєш, законсервували себе в кораблі-місті оточили його захистом, який знищував все живе, що не несло в собі генів атлантів; чимось схожим на поле стазису (в поєднанні з анабіозом) - для збереження себе. Цей задум автора взагалі мені не був зрозумілим. А захист взагалі проявлявся у вигляді біологічної зброї. А спалах "іспанки" в 1918-1919 роках то була перша вдала спроба проникнення людей в корабель-місто атлантів. А ще в них були телепорти з Гібралтару до Антарктиди ). А ще в автора були певні провали в пам'яті і він періодично забув про те, що він зробив 50-100 сторінок тому.
Але не дивлячись на всі недоліки не можу сказати, що книга мені не сподобалася. Доволі непогане чтиво для тих, хто не хоче зважати на витрачений час чи просто відпочити від всього. Але всього лише один раз. Читати продовження бажання в мене не виникло. Хоча в автора вийшло ще 2 книги в цій серії. І хоча я відчуваю до автора повагу, що він зміг написати бестселер з першого разу, але в той же час мене засмучує, що для того, щоб добре продаватися не потрібно писати шедеври. Достатньо писати щось не дуже замислувате, а піпл буде хавати. Правда в мене десь аналогічна думка і про творчість Дена Брауна, але то вже дрібниці.
Ну що ж. Десь так все.
Коментарі
Дописати коментар